ФорумФорум  ДопомогаДопомога  ПошукПошук  ЗареєструватисьЗареєструватись  Вхід  

Частка | 
 

 Про піст для християнина (загальні положення)

Попередня тема Наступна тема Донизу 
АвторПовідомлення
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: Про піст для християнина (загальні положення)   04.12.10 17:58

Про піст для християнина



В різних християнських церквах різне відношення до посту. Християнські пости можуть бути суворими (повне голодування), можуть бути з виключенням продуктів тваринного походження, тобто тільки рослинна їжа. А можуть дозволяти вживання риби та рибних продуктів. Деякі християни розглядають піст як абсолютне утримання від будь-якої їжі протягом 24 годин. Інші під час посту утримуються і від води. Деякі вважають, що від їжі варто утримуватися тільки у світлий час доби, у той час як треті постом називають відсутність сніданку, а обід поїдають як звичайно. Для інших же піст являє собою стриманість тільки від деяких певних видів їжі. Розрізняється також піст і за часом його дотримання. Є піст запропонований заздалегідь на певні дні чи події (наприклад Різдвяний та Великий піст). Інший піст може призначатися одноразово у зв'язку з певними обставинами (важлива поїздка, церковний захід та ін.), або може бути суто особистою справою, коли кожна людина особисто вирішує, постити їй чи ні.

Важливо зрозуміти, що піст – це не голодування, це не лікування дієтою. Він має набагато глибше значення і виходить за рамки питання вживання їжі. Якщо коротко охарактеризувати піст, то піст – це певний духовний стан людини, коли вона впокорює себе перед Богом, молиться, досліджує своє серце, читає Слово Боже, намагається зрозуміти волю Божу по відношенню до свого життя. Без цих моментів, піст як просте утримання від їжі втрачає всякий сенс. Якщо ви просто утримуєтесь від їжі, але не шукаєте спілкування з Богом, то ваш піст – це швидше оздоровче голодування, але не піст. Піст завжди під собою має духовне підґрунтя і без нього втрачає всяке значення.

Багато християн на протязі року святкують ті чи інші свята. Тобто основні свята та події в церковному календарі мають за мету нагадувати нам про життя та служіння Ісуса Христа. При цьому Великий піст нагадує нам про те, як сатана спокушав Христа в пустелі 40 днів.

А що це означає для сучасного християнина? Просто відмовитись від їжі тваринного походження? І все? А чи може історія про спокушення Христа закликає нас пережити певний духовний досвід, наблизитись до Христа, Який постить ради перемоги над гріхом в нашому житті, Який посвячує Своє життя ради нашого спасіння.

Дуже важливо щоб ми пам’ятали не тільки про дати, а й звертали нашу увагу на самі події, які описані в Біблії.

Що ж говорить Біблія про піст? (відкрити):
 
На початок Донизу
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: ХРИСТИЯНИН – ЦЕ ВОЇН ХРИСТОВИЙ   04.12.10 18:13

ХРИСТИЯНИН – ЦЕ ВОЇН ХРИСТОВИЙ. ЖИТТЯ ХРИСТИЯНИНА – ЦЕ ДУХОВНИЙ ПОДВИГ.



Християнське життя немислиме без подвигу. Тобто, без того зусилля, яке має прийняти вірний, щоб позбутись залежності від гріху, і підкоритись волі Божій.
В цьому подвижницькому зусиллі особливе місце займає піст. Він є зброєю в нашій духовній боротьбі. Про це свідчить слово Боже. Про це відкривається нам з життя святих. Так вчить і наша Церква, яка сприймає піст як одне із своїх найдавніших священних правил.
Багато християн – по незнанню, або по необережності – недооцінюють значення посту, і не дотримуються його. Сьогодні, проходячи вулицями нашого чи будь-якого іншого міста, кожен може зауважити, що більшість кафе, ресторанів, відчинені. Думаєте там знаходяться тільки мусульмани, буддисти, або атеїсти? Ні, там є переважно люди, які вважають себе християнами. Але чи є вони ними насправді?
У більшості сучасних людей немає поняття про значення посту, і його правила. Більшість людей вважають, що утримання в їжі чи розвагах – це не для них.

Суть посту яскраво виражена в одній із церковних пісень: «Постячись від їжі, але від пристрастей не очищаючись, - марно втішаємось тим що не їмо: бо такий піст не принесе тобі духовного зцілення, і буде зненавиджений Богом, як фальшивий, подібним до злих демонів, які теж ніколи не їдять».

Дехто вважає, що в сьогоднішній час, коли криза охопила всі сфери нашого життя, коли не виплачують зарплату, або немає де заробити тих грошей, то піст це не тема для розмови. Але хто так вважає, то помиляється, гіркими є наслідки такої легковажності і зневаги до Бога. Нагадаємо слово Оптинських старців: «Не хочуть поститись добровільно – будуть поститись вимушено».
На початок Донизу
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: ПРО ПІСТ   04.12.10 18:28

ВІДПОВІДІ НА ВАЖЛИВІ ЗАПИТАННЯ ПРО ПІСТ.



1. Яке призначення посту?
1. Викорінення пристрастей і похотей. 2. Досягнення стриманості й помірності. 3. Приготування до загробного рівноангельського життя. «Бо Царство Боже не їжа та пиття» /Рим. 14, 17/. Молитва твориться з увагою особливо під час посту, тому що тоді душа буває легша, нічим не обтяжується й не пригнічується згубним тягарем задоволень.

2. У чому полягає піст?
Піст полягає в утримуванні від їжі (або певного роду їжі), від подружніх стосунків. Цей тілесний піст вводить людину у другий - духовний: молитву, істинні добрі діла, стриманість, чистоту... Скільки віднімеш від тіла, стільки додаси сили душі. /Свят. Василій Великий/.

З. Що примушує християнина постувати?
Перше: любов до Бога. Друге: страх Божий. Третє: послух. Любов до Бога неможлива без посту, поки людина на землі. Стверджують це ті, що досягли любові - праведники усіх часів. Постував Мойсей, цар Давид, пророки Ілля та Даниїл, постували апостоли, що описано в Діяннях апостолів, також Ап. Павло, постували святителі і мученики, благочестиві князі, священики і миряни - саме тому, що досягли великої любові. Страх Божий спонукає людину постувати, коли в житті її трапляється якесь лихо. Так було навіть з цілими народами (ніневітяни, ізраїльський народ), які були приречені на смертну кару через гріх, але піст і покаянна молитва спасли їх від Божого гніву. Істинний піст завжди рятує людину в очах Божих, бо виводить її з будь-якого забуття на шлях істини. Незліченні випадки, коли піст і молитва зупиняли хворобу, рятували від смертельної небезпеки, зупиняли нещастя, рятували життя іншим людям. Піст допомагає людині знайти правильний настрій серця: «сокрушенний і смиренний». Це, як ми знаємо, є ЄДИНОЮ жертвою Богові, інших жертв Бог не приймає. Навіть і не знаючи цього, благочестиві люди, керовані Духом Святим, починають постувати, дослухаючись настанов Апостольської Церкви. Друга з десятьох найголовніших настанов Церкви є піст. (Перша - молитва). Піст - це перш за все рух, активність духа, боротьба зі млявістю, лінощами, зманіженістю, розслабленням волі і тіла. Це боротьба за життя, за свободу духа від звичайного рабства. /Митр. Антоній/ Піст тіла є їжа для душі. /Свят. Іван Золотоустий/.

4. Чи є в Новому Заповіті пряме свідчення Ісуса Христа про піст?
Перше - пряме свідчення Ісуса Христа про значення посту: «Цей рід (бісівський) не може вийти інакше, як від молитви і посту» /Марк 9, 29/.
Друге - пророкування про піст для усіх християн: «Прийдуть дні, коли віднімуть у них жениха, тоді будуть постувати у ті дні» /Лук. 5, 33-35/. Йдеться тут не тільки про весь період від Вознесіння до Другого пришестя, але й про конкретні дні: середу - коли Юда, зрадив Господа і п`ятницю, коли Господь помер на хресті. Св. Афанасій Великий говорив: «Той, хто дозволяє собі їсти скоромне у середу й п`ятницю - розпинає Господа».
Третє - Господь показує, яким має бути піст: «Коли постуєте, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони приймають похмуре обличчя, щоб на людях бути такими, що пестяться. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. А ти, коли пестишся, помасти голову твою і вмий лице твоє, щоб явитися постником не перед людьми, а перед Отцем твоїм, Котрий втаїні, і Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно» /Мф. 6, 16-18/.
Четверте - Господь попереджає про небезпеку наїдання до переситу: «Зважайте на себе, щоб серця ваші не обтяжувались об`їданням та п`янством і житейськими турботами, і щоб день той не спіткав вас несподівано... отже пильнуйте повсякчас і моліться, щоб ви сподобилися уникнути всього того, що має бути, і стати перед Сином Чоловічеським» /Лук. 21, 34/ П`яте - Сам Господь постував 40 днів, показуючи приклад духовного посту й перемоги над дияволом. /Мф. 4гл./

5. Наскільки важливе значення для спасіння людини має піст? Адже піст не входить навіть у 10 заповідей Господніх!
Піст - це перша заповідь, яку дав Господь людям через Адама та Єву. Вона ж повторена і в Євангелії. Піст - не мета, а засіб, без якого досягти мети дуже важко. Птахові неможливо злетіти у небо без крил; піст і молитва - це два крила, за допомогою яких ми долаємо висоти виконання заповідей Божих. Найпростіший приклад: найголовніша заповідь - любити Бога. А Бог говорить, що любить Його той, хто виконує Його слово. Усе ж Слово Боже (Біблія) проникнуте значенням посту для душі людини, для її єднання з Богом. Як же ти любиш Бога, якщо слова Його для тебе не дорогоцінні? Отже піст стає засобом для того, щоб нам навчитися найголовнішому - любові до Бога. Причому, як свідчать святі люди - одним з наймогутніших засобів. Перша заповідь, що Господь дав людству - заповідь про піст. І, якщо вона була необхідною для людей до падіння нашого, тим потрібніше вона після падіння. /Свят. Ігнатій Брянчанінов/ Хто заперечує пости, той віднімає у себе й у інших зброю проти багатостраждальної плоті своєї й проти диявола, сильних проти нас особливо через нестриманість. /Прав. Іван Кронштадський/. Піст возносить молитву на небо, стаючи для неї наче крилами. /Свят. Василій Великий/.

6. Чи для всіх християн обов`язковий піст?
Так, піст обов`язковий для кожного християнина, навіть для маленьких дітей, починаючи з трьох років, - кожному у своїй мірі. Піст укладено Богом з першого часу існування людини, як НЕОБХІДНИЙ засіб для її зростання в Бозі. Про необхідність посту для кожного, хто охрестився у Христа Ісуса, говорить і те, що ні священик, ані яка влада, ані сам патріарх не мають права благословляти порушення посту (тільки полегшення для немічних і дітей). Тобто всю відповідальність перед Богом за це кожна людина бере тільки на себе. Особливо піст потрібний немічним духовно: схильним до гніву, осуду, сваволі, впертості, наполяганні на своєму, легковажним, розсіяним, недбалим, малодушним, пристрасним... Порушення посту загрожує учню Христовому відпадінням від Христа. /Свят. Ігнатій Брянчанінов/ Хто постує - знає, як піст приборкує хотіння. А ті, кому довелося випробувати це у ділі, стверджують, що він пом`якшує норов, вгамовує гнів, стримує поривання серця, бадьорить розум, дістає спокій для душі, полегшує тіло, усуває нестриманість. /Свят. Іван Золотоустий/

7. Я бачив людей, які постують, але дуже далекі від християнського ідеалу. Хіба Богу чи їм самим потрібний такий піст?
Якщо людина не фарисействує, а постує чесно і щиро - Бог будує її внутрішній храм незбагненне і невидиме. Для нас це все ще стара людина, але в ній вже зародилося щось нове. Для нас це все ще темрява, але в серці її вже є світло. Не знаємо, скільки Господь дав їй ДУХОВНИХ сил, не знаємо, скільки вона вже здолала і яка відбувається в ній боротьба. Принаймні цій людині є що відповісти перед Богом. Вона старалася і зробила, як змогла, по вірі своїй. А ми що скажемо, не маючи навіть цього найменшого виправдання? Глава чеснот - молитва, їх основа - піст. /Свят. Ігнатій Брянчанінов/

8. Я намагався постувати, але мені здається, що піст мені нічого не дає...
Було б помилкою людині, що тільки-но розпочала роботу Богові, чекати якихось особливих вражень та благодатних дарів. Молитва й піст і всяка праведність навчають, збудовують людину, як ми це вже згадували, невидиме і часто непомітно. Як зерно, вкинуте у землю, ще не побачило світла, але вже зрушилося, неухильно потягнулося до світла, прорвало свою в`язницю і пішло в ріст, так і душа у терпінні і труді неодмінно йде правильно і вже близька Богові, а душа недбала - блукає. Навпаки, якісь екзальтичні переживання, що з`являються у людини на початку її шляху, є часто наслідком не прагнення до Бога, не пошуку істини, а пошуку самовиявлення, догоджання собі. Такі переживання зовсім не є духовними, найчастіше це омана й самооблещування. На шляху до Бога треба трошки постаратися, трошки докласти зусиль («Царство Небесне силою добувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» Мф. 11, 12). Треба трошки збити ноги на цьому шляху, перш, ніж удостоїтися небесних дарів. Бог не дає Свої скарби в нечисті руки, нечисте серце. Треба попрацювати, постукати у двері, поочистися трохи. «Терпінням вашим спасайте душі ваші» /Лук. 21, 19/ Піст - знищення смерті й визволення від гніву. Піст і тіло зберігає здоровим: не обтяжуючись їжею, воно не приймає хвороби, але стаючи легким, зміцнюється для прийняття дарів. /Свят. Іван Золотоустий/ Отримання морить голодом бісів. /Свят. Феофан Затворник/

9. А якщо людина немічна й не може дотримуватися посту? Особливо в наші часи, коли і самі продукти харчування нездорові, і люди тяжко працюють і виснаджуються надмірно, і не завжди можна дістати те, що потрібно з пісної їжі. Може Церкві варто було б переглянути вимоги посту і змінити їх, враховуючи сучасні обставини?]
Дуже важливо пам`ятати, що пости укладені не людським розумом, а премудрістю Божою, Провидінням Божим на всі часи до кінця віку. Пости розташовані протягом року ПРЕМУДРО і , безумовно, розраховані й на наші часи, і на ті, що будуть, може й набагато складніші. Потрібно пам`ятати, що у кожної людини - своя міра стримання, яку може визначити тільки вона, але це стримання необхідне для її здоров`я, не тільки духовного, а й фізичного. Тим, хто постує заради Бога, Сам Бог помагає, укріплює. (Не даремно кажуть, що в останні часи люди будуть їсти і не насичуватися, але Господь прогодує Своїх вірних.) Багато прикладів тому: немічні старці, ще й хворобливі, постуючи на самому хлібі й воді, тяжко працювали: зводили серед лісів церкву, здалеку носили воду, косили жито, рили канали - таких прикладів тисячі. Багато і зараз християн, що навіть у тяжкій хворобі не відмовилися від посту (багатьох знаємо і з власного досвіду) - і Господь зміцняв їх, давав силу і підіймав. Багато є прикладів, як суворо постували вагітні жінки, народжуючи у світ здорових, благословенних дітей. Люди бояться посту, забуваючи основоположні істини: «НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ ЖИТИМЕ ЛЮДИНА, А ВСЯКИМ СЛОВОМ, ЩО ВИХОДИТЬ З УСТ БОЖИХ» /Втор. 8, 3; Мф. 4, 4/ Як тоді, так і зараз Господь нам каже: «В Мене є їжа, якої ви не знаєте... Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене...» /Ін 4, 34/. Таку їжу пізнає кожний, хто заради Бога починає постувати. І те, що ще вчора було неможливо, стає сьогодні цілком реальним. Безумовно, фізично здоровим людям потрібно постувати суворіше, а немічним споживати більше, але загальні правила посту (за малим винятком) може витримати і хвора людина й мала дитина., і порушення посту вже буде гріхом, який тяжіє на людині, додаючи їй неміч до немочі. Ніхто тебе не питає у церкві: «Як ти постуєш?» або «Скільки чого їси?». Але церква закликає усіх дітей своїх прийняти чудотворні ліки посту НА ОДУЖАННЯ душі і тіла. Хіба це треба Церкві? Хіба збільшується її авторитет від того, шо вона пропонує нам те, що нам не подобається? Хіба це Богу треба? Це потрібно нам! Щоб ми «дозволили» Господеві увійти в нас і зцілити нас. «Я є хліб життя. Батьки ваші їли манну в пустині й померли; хліб, який сходить з небес, є той, що хто його їсть, той не помре» /Ін. 6, 48-50/ «Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка зостається на життя вічне, яку дасть вам Син Чоловічеський» /Ін. 6, 27/. До того всього, святі посники на диво іншим не знали розслабленості, але завжди були бадьорі, сильні й готові до діла. Хвороби були між ними зрідка й життя їхнє було надзвичайно тривалим. /Преп. Серафим Саровський/

10. Чи може людина хвора наважитися виконувати Церковний устав посту в усій повноті, без послаблень?
Оце вже той випадок, коли йдеться не про загальне для всіх правило, а про конкретну особистість. Яка людина? Ви? Я? Він? Буває, що і хвора людина може взяти на себе суворий піст без шкоди для свого здоров`я. Але найчастіше піст входить в життя людини природньо, поступово. Бажання не образити Бога, не зневажити свою Церкву, бажання навернутися до Бога та інші, запалені небесним вогнем думки, визначають мінімум для даної людини тілесної їжі і максимум духовної. «Просіть, і дасться вам; шукайте - і знайдете; стукайте, і відчинять вам». Не треба запеклості, випробовування своїх можливостей, а більше довіри, послуху, лагідности. Благочестива людина повторює історію Церкви Христової у формуванні досконалої визначеності посту. Має пройти якийсь період формування, будуть і помилки, і фарисейство, і, навпаки, недбалість - Господь управить. Головне невідступність, прагнення до святині, незворотній рух до Бога. З якою любов`ю, з якими божественними благодатними силами служить Господь усім, хто істинно постує! Він їх навідує, очищає, оновлює, зміцнює у боротьбі з пристрастями... навчає всякої чесноти і зводить до досконалості. /Прав. Іван Кронштадський/

11. Чи є їжа нечиста, неблагословенна Богом для людини?
Про їжу сказано, що «всяке творіння Боже добре, і ніщо не погане, коли приймається з подякою, бо освячується словом Божим і молитвою» /1 Тим. 4, 4-5/. Відмовляємося ж ми від скоромної їжі у пости тому, що «кожний рід їжі має властиву йому дію на кров, на мозок, на усе тіло, а через тіло - й на дух» /Свят. Ігнатій Брянчанінов/. Тому їжа розрізнюється якісно: за своїм впливом на людину. Заборона існує тільки на кров: «Душа тіла у крові» /Лев. 17,11/, «Кров є душа» /Втор. 16, 23/. Причина цієї заборони в тому, що саме кров (душа, життя) присвячується Господу. Апостоли підтвердили цю заборону для навернених поган (усіх народів, що пізнали Бога) /Діян. 15,29/, але не всі православні богослови визнають це правило обов`язковим. Гріх не в їжі, а в нестриманості, в непослушанні Церкві, у віддаленні від подвигу. /Ігнатій Брянчанінов/

12. Як правильно постувати?
Під час усіх постів із їжі вилучають м`ясо, молочні продукти (масло,сир та ін.), яйця: ця їжа називається скоромною - не пісною, алкогольні напої (крім вина, якщо не суворий піст). Загальним правилом є: утримуватися від подружніх стосунків, розваг та веселощів, не справляти весілля, стримувати свій язик (не тільки від поганих, злих слів, а й від порожніх), творити діла милосердя, побільше «відривати» від себе: вчитися жертвувати. Усі страви під час постів мають бути прості, невигадливі. Пости бувають звичайні й суворі (коли не їдять рибу, олію й гарячу їжу - це так зване сухоїдіння: хліб, вода, компоти, варені й сирі овочі й фрукти), іноді особливо суворі (не їдять аж до вечора, а хто може - і кілька днів), одноденні й тривалі. Середу і п`ятницю вшановують постом протягом усього року, крім «загальних седмиць» (тижнів) якими є: Святки (7-17 січня), тиждень після неділі митаря і фарисея («м`ясоїд»), тиждень перед Великим Постом («масляна»; не їдять тільки м`ясне), тиждень після Пасхи, тиждень після Трійці. Постують особливо суворо день перед Різдвом Христовим (6 січня), день перед Богоявленням (18 січня), на свято Усічення голови Іоанна Хрестителя (11 вересня) й на Хрестовоздвиження (27 вересня). Тривалих постів чотири: Великий Піст (7 тижнів до Великодня) - суворий, особливо перший та останній тижні. Петрів піст, Апостольський (починається через тиждень після Трійці, закінчується на свято - 12 липня) - звичайний. Успенський піст (14-28 серпня) - суворий. Різдвяний піст (28 листопада - 6 січня) - звичайний. Людина з благословіння священика може взяти на себе додатковий піст (у випадку хвороби, небезпеки, для більшого вдосконалення тощо). Тільки до ситости нічого не їж, залишай місце Святому Духу. /Преп. Серафим Саровський/
На початок Донизу
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: ПОСТЯЧИСЬ, МИ СТАЄМО БЛИЖЧИМИ ДЛЯ БОГА, БО МЕНШЕ ГРІШИМО.   04.12.10 19:12

ПОСТЯЧИСЬ, МИ СТАЄМО БЛИЖЧИМИ ДЛЯ БОГА, БО МЕНШЕ ГРІШИМО.



Яким же чином піст, тобто утримання від їжі тваринного походження та від алкоголю, допомагає нам догодити Богові і спасти душу? Стримуючи себе від надлишку їжі та пиття, ми зручніше і більше можемо займатися добрими ділами. Хтось більше є здібним до молитви, до роздумів про Бога, про божественне і про гріх, до інших духовних вправ; хтось може творити добрі діла і вправлятися у милосерді, допомозі ближнім. Той, хто загнуздав себе їжею і питтям, зазвичай буває лінивим і не творить ні молитви, ні добрих діл. В нього турбота одна – тілесний спокій і насолода для себе. «Хто поститься, той з добрим духом молиться», - каже святитель Іоан Золотоустий. «В нагодованому чреві немає розуміння тайн Божих», - стверджує Ісаак Сирін. «Тому піст є попередником всіх добрих діл, - продовжує далі преподобний, - тварини, які багато їдять і є жирними, не можуть бігати швидко, як олень, що мало їсть; подібно і чревоугодник не може бути таким діяльним у подвигах, як той, хто стримується від їжі». І взагалі, коли ми хочемо займатися якоюсь справою важливою і такою, що потребує роздумів, то вибираємо для цього ранковий час, коли тіло ще не обтяжене їжею, а після столу говоримо, що тепер не здібними є до розумової праці.

Постячись, ми менше грішимо. Відомо, що в нас більше гріхів від ліні, в якій ми любимо тримати свою плоть. Тому той менше грішить, хто менше вживає їжі та алкоголю, і той пристрасним є до гріхів, хто об їдається та впивається. «Піст є джерелом чистоти», - каже нам преподобний Ісаак Сирін. Якщо воєначальник захоче взяти штурмом місто, то перш за все стримує воду і їжу. Таким чином ворог гине від голоду і підкоряється. Так буває і з плотськими пристрастями: якщо людина буде жити в пості і голоді, то вороги, будучи обезсиленими, залишать душу його. Святий Василій Великий говорить: «Перенасичення – початок всякого зла; бо разом з надлишком і вишуканістю їжі виникають всі види нестриманості». «Не упивайтеся вином, бо в ньому є блуд», - каже нам святий апостол Павло (Еф. 5, 18). Ісидор пресвітер стверджує: «Хто зловживає вином, той не уникне брудних думок». Лот, якого змусили доньки, напився вина, - і диявол через сп’яніння легко заманив його у беззаконне діло.

Дійсно, піст слугує нам засобом відігнання від нас диявола з його спокусами до гріха. Сам Господь Ісус Христос через піст відігнав від Себе сатану, який спокушав Його. Постом і стриманістю ми відплачуємо за гріхи. Позбавивши себе смачних і приємних їств, а також вина, ми відгонимо від себе злих духів, які очікують моменту приступити до нас і спокушати на темні діла. Про преподобного Макарія Єгипетського відомо, що він за келих вина, який йому доводилось інколи випити, цілими днями не дозволяв собі пити води. Марія Єгипетська за 17 років, які вона провела у плотських гріхах, 47 років суворо постилася і подвизалася.

Тому Православна Церква так багато часу надає постам, що він дуже багато допомагає нам у справі догоджання Богові. Ось для чого і Сам Господь Ісус Христос, наш Спаситель, власним прикладом освятив для Своїх послідовників піст. Ось для чого і святі апостоли постились і всі святі, які прагнули бути святими і праведними, постились і постяться. Ось чому заповідано поститися і всім, хто шукає правди Божої та спасіння.

Піст є неприємним для нашої плоті. Але Царство Небесне, як навіть і все найважливіше земне, не дається легко. Воно, як сказано у Священному Писанні, «нудиться», тобто береться силою, і шлях до нього вузький і тісний. Це шлях втрати і скорботи, і той, хто бажає увійти до Царства Божого, повинен позбавити свою плоть всіляких насолод.

Дуже часто саме Великий піст у церковних піснеспівах називають духовною весною. Чому в Постовій тріоді ми зустрічаємо такий вислів? Тому що піст – це перш за все весна для душі. Душа зціляється у дні посту через покаяння. Тому принагідно було б згадати тут молитовні зітхання з приводу покаяння преподобного Єфрема Сиріна, молитву якого ми читаємо з поклонами у дні Святого і Великого посту:


«Згладження гріхів краще за золото, прощення є дорогоціннішим за скарб, бідність без гріхів є кращою за багатство і маєтки.

Багатий з нетерпінням проміняв би там (у вічності) все своє золото на вінець бідності убогого Лазаря.

Людина, помираючи, нічого не бере з собою, як написано. Інакше багатий з нетерпінням все нажите ним віддав би за краплину води.

Людина одне з двох приносить до дверей гробу, або працю добрих діл, або служіння гріху.

У юродивих і мудрих дів навчився я; Господи, яке напуття повинен я взяти з собою, щоб там відкрилися мені двері Твої?

Якщо юродиві діви не прийняті були без оливи, то мені грішнику хто із милості вділить там оливи?

Дім Твій, Господи, наповнений грішниками, дружелюбно приймає до себе тих, хто кається, і сіті вчення свого простягує, як на тих, хто живе у ньому, так і на тих, хто ще поза ним.

З усіх сторін оточили мене, Господи, хвороби, недуги і гріхи, і немає іншого лікаря подібного до Тебе, якому б я описав би страждання свої.

Не заради праведних, Господи, було пришестя Твоє у світ, але заради грішників, щоб вони згладили гріхи свої покаянням.

Бо лікар не для здорових виготовляє ліки свої, але для хворих, щоб вони зцілювалися під його наглядом.
Не потребують здорові лікаря, як сказав Ти Господи (Мф. 9, 12). Праведникам і довершеним не потрібне покаяння.

Лев нападає відкрито, а гріх – таємно; тому що він зліший від лева; бо погубляє і душу і тіло.

Давид силою Твоєю, Господи, здолав лева і умертвив ведмедицю (1 Цар. 17, 34-36). Твоєю ж силою, Господи, нехай здолаю і я лукавого, цього невидимого вовка, який підстерігає мене.

Грішу я щоденно і не перестаючи приношу покаяння; але воно є несправжнім; тому що знову приходить гріх і перетворює його в ніщо.

Дай, Господи, ніколи не відходити мені від дверей Твоїх, тому що при них стоїть благість Твоя. Дай, Господи, ніколи не залишити мені міста прибіжища Твого, тому що нерозлучно в ньому перебувають щедроти Твої.

Вся Церква є Церквою тих, хто кається, як не тяжко бачити тому, хто має розум; вся вона є Церквою тих, хто погибає, як осягає це глибокий розум мудрих.

Нехай не впаду в пута, якими зв’язана була свобода моя, о Сину Царя, що визволив нас полонених із в’язниці гріховної.

Нехай не веселиться лукавий, що полонив мене; нехай не радується сатана, що спокусив і заманив мене. Довго був я у в’язниці; тепер з полону повертаюся до дому Твого.

В боротьбі за віру хай закінчиться служіння Твоє на землі; вінцем правди нехай закінчиться життя твоє».
На початок Донизу
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: ЩО ВАЖЛИВО ЗНАТИ ПРО ПІСТ!   04.12.10 19:15

ЩО ВАЖЛИВО ЗНАТИ ПРО ПІСТ!



Якщо вас протягом посту запросили на відзначення дня народження або інше святкування, пов’язане зі святковим столом, і ви не можете відмовитися - по можливості попередьте господарів про те, що ви дотримуєтеся посту. Якщо цього не можна зробити - намагайтеся їсти тільки ті страви, які дозволені в піст, а якщо таких немає - то зовсім небагато тих, які стоять поруч з вами.

Під час святкової трапези не потрібно без прохання інших самим розповідати про те, що ви постите, привертати увагу до цього, або дорікати іншим за недотримання церковних уставів.

В піст також не потрібно вживати алкогольні напої, особливо міцні - горілку, коньяк, тощо. Лише у суботу та неділю, а також на свята дозволяється випити трохи вина.

Дотримуючись посту, потрібно пам’ятати, що він відрізняється від звичайного голодування своєю духовною складовою. А тому той, хто постить, повинен більше уваги приділяти своєму духовному життю: молитися в храмі і вдома, читати Святе Письмо та християнську релігійну літературу, обмежити все те, що відволікає від спілкування з Богом - перегляд телепрограм, слухання радіо, слуханням музики, відвідування розважальних заходів. Якщо хтось перебуває у сварці чи тримає на когось гнів - необхідно примиритися з цією особою, бо гріхи гордості, гніву, осуду, ненависті, злоби позбавляють того, хто постить, всіх плодів його праці.

Без молитви і покаяння піст стає лише дієтою.

Якщо є можливість, то бажано протягом посту щодня, або хоча б вже у неділю, бувати у храмі, хоча б на короткий час - для того, щоб помолитися і попросити у Бога допомоги у проходженні цього духовного і тілесного подвигу. Необхідно також щонеділі бути зранку на Божественній літургії, а по можливості відвідувати і інші богослужіння, розклад яких ви можете довідатися в самому храмі. Православному християнину протягом посту також обов’язково потрібно прийняти таїнства Сповіді і Причастя.
На початок Донизу
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: Re: Про піст для християнина (загальні положення)   04.12.10 19:49

ЯК ПОСТИТИ ДУШЕЮ (утримання в поведінці та розвагах)



Як дотриматися духовного посту?
1) утримання від перегляду телевізора (лише передачі релігійного змісту);
2) статеве стримання;
3) відмова від веселощів та роваг;
4) примирення з іншими;
5) посилена молитва.

Тобто, піст - це не лише утримання в їжі. Але є піст і щодо поведінки вірних. У ці дні не справляємо веселощів, не співаємо світських пісень, не відвідуємо забав із музикою і танцями. Не вживаємо п’янких напоїв, які розслаблюють волю, розум і дух людини, не граємо в азартні ігри тощо.

Разом з тілесним постом повинні ми проводити і піст душевний. Людина стримується від лихих помислів, учинків і слів. Нехай постять не тільки уста й черево наші, але й очі, і слух, і всі члени нашого тіла. Справжній посник утримується від гніву, злобності й помсти. Справжній посник стримує свого язика від пустомовства, лихослів’я, наговору, осудження, лестощів, неправдомовства й інших поганих речей. Справжньому посникові належить бути спокійним, тихим, лагідним, смиренним, зосередженим, діяльним у молитві та справах милосердя до ближніх. Молитва – найближча супутниця християнина під час посту. Молитва під час посту – сторож від роздратування, очищення від злопам’ятства, викорінення заздрості, знищення неправди. Де молитва і подяка, туди приходить благодать Святого Духа, яка проганяє демонів і всякі ворожі підступи. Перебуваючи постійно в молитві у храмі під час Божественної Літургії чи інших відправ, ми немовби входимо в спілкування з Богом та злучаємось із Ним таємним зв’язком, духовною дієвістю і відкритістю серця.

Під час посту не забуваймо про наших ближніх. Ми зобов’язані перебувати з ними в мирі й братолюбстві, інакше наш піст був би лицемірним. Відвідуймо немічних, допомагаймо працею потребуючим. Також не забуваймо, що на нас дивляться діти, які від нас отримують зразок християнського поводження, яких ми навчаємо словом і життям. Та і самі навчаймося у тих наших ближніх, яких Церква вшановує як святих і чию пам’ять ми світло згадуємо, святкуємо під час Різдвяного посту. Це і старозаповітні пророки, які звіщали пришестя у світ Сина Божого, й апостоли, які були сучасниками Різдва Ісуса Христа, і мученики, і святителі, і праведники, які життям засвідчили живу віру в Спасителя.

І найголовніше. Очистившись постом, підкріпившись молитвою, навчаючись від угодників Божих, поспішаймо розкаятись у гріхах своїх у таїнстві Сповіді та з’єднаймося з Господом через Причастя.

Будьмо впевнені, що саме такий піст буде прийнятий Богом та принесе неоціненну користь нашій душі. І саме через такий піст настане мир у сім’ях, родинах, у громадах та всій країні.
На початок Донизу
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: ПРО ПОЛЕГШЕННЯ ПОСТУ В СПОЖИВАННІ ЇЖІ - З ПОВАЖНИХ ПРИЧИН   04.12.10 19:57

ПРО ПОЛЕГШЕННЯ ПОСТУ В СПОЖИВАННІ ЇЖІ - З ПОВАЖНИХ ПРИЧИН



Якщо з поважних причин (вік, хвороба, вагітність, далека дорога, тяжка праця і таке інше) людина не може постити повною мірою, то має звернутися до свого духівника (священника), який визначить послаблення посту. Самим же не можна послаблювати собі піст.

Втім є категорії людей, піст яким св. Церква послабляє:
1) вагітні жінки;
2) годуючі матері;
3) люди, що стражадють недугами, несумісними зі суворим постом;
4) діти до 14 років.

Також від посту звільняються ті, хто з вагомих причин не має можливості сам обирати, чим йому харчуватися - наприклад особи, які перебувають у відрядженні, у неволі, у лікарні під час важкої хвороби.
На початок Донизу
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: Re: Про піст для християнина (загальні положення)   06.03.11 19:33

ПОКАЯННЯ - ПІСТ - МОЛИТВА



Піст без молитви, як і без покаяння - не дає духовних плодів.

В час посту всі ми повинні згадати про любов до ближнього. Святий Іоанн Кронштадтський, відомий у всьому світі православний проповідник у своїй книзі «Моє життя у Христі» пише, що, коли людина ненавидить, погляд її заважає іншому навіть ходити. Гріхом людина не тільки сама страждає, але страждає все навколо нього аж до природи, і навпаки, коли людина починає каятися і постити, то і це відбивається на всьому навколо неї.

Св. отці говорили, що ми не плотовбивці, а страстовбивці. Піст не боротьба проти плоті як створіння Божого. І Христос - плоть, і Причастя Його теж плоть. Але боротьба повинна йти із збоченістю плоті. Кожен з нас може усвідомити і відчути, що якщо людина не володіє собою, своїм тілом, то вона стає вже рабом їжі, або пиття, або інших задоволень. Починає річ володіти людиною, а не людина річчю.

Падіння Адама в тому і було, що він не захотів стримати себе: коли він з'їв плід, він нічого не отримав нового. Заповідь була не в тому, щоб заборонити йому цей плід, ніби в ньому щось було небезпечне, а щоб навчити дисциплінувати себе, щоб поставити на шлях подвигу. У цьому подвиг свободи і подвиг любові. Ніхто, крім людини, не може це зробити, і тому вона покликана це зробити. Щоб брати участь у волі і любові Божій, людина повинна бути подвижником.

Приміром, футболіст повинен бути подвижником. Він не може пити і їсти, і робити, що хоче, і бути гарним спортсменом. Не може. Це ясно, як день, як сонце. Християнин же ще більше повинен приборкати своє тіло, щоб воно служило (по-грецьки - літургісати), тобто щоб було в «літургії». А «літургія» - значить повна, нормальна загальна функція, спільна діяльність. Коли ми говоримо про св. літургії, то це служіння людей Богу, але загальний зміст цього слова - нормальне функціонування всього, що дано людині.

Тому християнин, який йде каятися, також починає і постити. Тобто, постити необхідно заради каяття, а не для того, щоб просто виконати обов'язок або навіть, як деякі думають, заслужити від Бога нагороду, вінець. Ніяка жертва, яка шукає нагороди, не є жертва, а просто робота, що чекає оплати. Найманці можуть так думати, а не сини. Христос, коли пішов на жертву заради нас, не шукав від Бога Отця нагороди за це, а пішов з любові. З любові до Бога Отця розіп'явся Син; з любові Сина до нас Він був розп'ятий і з любові Духа Святого переміг смерть Своїм розп'яттям. Тільки любов'ю можна це зрозуміти.
В сім'ї або в дружбі, коли є любов, дуже легко відмовитися від якогось задоволення заради іншого, це природне бажання поділитися з іншим.

У цьому й полягає правильне розуміння посту.
Крім того, піст допомагає нам виправити зіпсовану людську природу, внести потрібний порядок, який Бог дав. Це, перш за все, харчуватися Словом Божим, а потім - хлібом. Хліб, безумовно, необхідний. Без хліба ми не можемо жити. Але хліб - на другому місці. Як Христос відповів дияволові, спокушає його в пустелі: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом, яке виходить з уст Божих». Словом Божим - це значить спілкуванням з Богом.

А перед Богом треба миритися, але зовсім не з «комплексу меншовартості». Іов був хворий, багатостраждальний, але не був «інертний» перед Богом. Він був смиренний, і це смирення давало йому відвагу. «Зійди з небес», - говорив Богові Іов, і Бог зійшов. Не потрібно нам приймати психологічні або соціальні категорії: смиренність не безсилля, а саме відвага.

А ось як християни стародавні молилися. Один єгипетський монах казав: «Я як людина згрішив. Ти ж як Бог помилуй». Смирення і відвага йдуть поруч, разом. Починаючи з покаяння, чи передбачає покаяння віру або ж народжується у вірі - все одно, вони йдуть разом. Віра в Бога включає покаяння відразу в мою трагедію, в мою проблему, в моє життя. Я ніяк не погоджуюся вирішувати свою проблему без Бога. Шукаю, значить, спілкування. А Бог показав через Христа, що Він хоче спілкування з нами, Сина Свого дав! Полюбив нас перш, ніж ми полюбили Його. Значить, Він теж шукає спілкування. Це Бог дійсно чоловіколюбивий. Щоб відкрити нам Свою всемогутність, Він виходить назустріч нам, і цим Він обмежує Себе в нашу міру, щоб прийняти нас. Якщо б Він йшов прямо до нас, то ... це було б рівнозначним ніби нас обпалило сонце, ми б просто зникли. А Він применшив Себе з любові, шукаючи нашого спілкування не примусово, просто Він Сам так хоче. І це нам дає відразу гідність. Тому в нашій православній християнській традиції є велика підстава для відваги, для надії на Бога. Людина грішна, але все одно: Бог більше, ніж гріх! У «Бісах» Достоєвського старець Тихон так сказав до Ставрогіна: «У вас тільки один крок до святих». І дійсно, цей один крок людина може зробити - і зустріне Бога. Ніколи немає неможливого. Людині неможливо, а Бога можливо. А Бог увійшов у цей зв'язок з нами і не хоче, щоб ми вирішували свої проблеми без Нього. І ми не маємо підстави сумніватися в цьому, раз Він дав Сина Свого.

Ось які у нас потужні причини для покаяння. Це не якесь тільки моральне повчання людини, що треба-де бути гарним і тому треба каятися. Ні, покаяння поновлює в нас самі основи християнської віри. Бог хоче нашого спасіння, шукає його і прагне його, і чекає його. З нашого боку треба тільки, щоб ми хотіли, і тоді ми зможемо, не собою, але Богом.

Покаяння з усіма супроводжуючими його християнськими чеснотами: сповіддю, смиренням, відвагою, надією, постом, молитвою ... - покаяння вже є передчуття воскресіння, навіть початок воскресіння. Це перше воскресіння людини. Друге буде результатом, завершенням під час Другого Пришестя Христового.

Такого досвіду покаяння не існує ні в якій релігії, ні в якому духовний досвід, ні в якій містиці. Навіть, на жаль, і в західному християнстві майже загубилося це почуття, це переживання, це подія.

От.Юстін розповідав, що він був з початку 1917-го по 1919 рік в Оксфорді, він там навчався. І ось один англіканський чернець після двох років дружби сказав йому: «Всі ви молоді, веселі, як і ми, але одне у вас є, чого у нас, як Церкви, немає - це покаяння, ми цього не знаємо». «Річ у тім, - казав о.Юстін, - що ми з ним одного разу посварилися по-справжньому. А потім я вже не міг витримати і пішов до нього просити вибачення, кинувся йому в ноги, плакав, і людина це прийняла... Ось він і побачив покаяння».

У праотців є вказівки, що не треба пристрасті роздувати, не треба навіть нікому «на тінь наступати»... Але, для того щоб це було дійсним смиренням, це має виконуватися з любов'ю - тобто не повинно бути просто байдужістю до стану брата. Інакше це не смирення і не безпристрасність, а просто якийсь «хороший тон», тобто лицемірство, офіційно встановлене: не треба ж втручатися в чужі справи (нехай у Африці, Лівії або ще десь народ вмирає). Все зводиться до зовнішніх пристойностей ... Отець Юстин любив говорити: культура дуже часто палітура, а всередині - черв'як. Звичайно, не треба бути і агресивними. Але нас, християн, Бог через історію так водив, ми так відкривалися Йому, що без проблем ми ніколи не могли.

Але визнання режиму ненормального нормальним - це не християнство. Покаяння ж - це саме протест проти ненормального стану. У сім'ї бувають труднощі, в парафії, єпархії, в державі, у світі - християнин не може з цим «примиритися». Він неодмінно бореться. Але починає він з себе, тому покаяння - це самоосудження, самообмеження, або, як говорили Солженіцин і Тарковський, сором, сором як релігійне поняття, в сенсі того, що людина повертається в себе і починає соромитися. У кінці фільму «Покаяння» Абуладзе видно, що таке справжнє людське покаяння: людина починає соромитися своїх справ, і відразу з'являється рішучість змінити це. Можна сказати, що тільки в православних країнах, в Україні, Росії, у Сербії, в Греції, існує покаяння як тема (і навіть у літературі). У нас вийшов нещодавно роман Лубардо «Покаяння» - про стосунки сербів, мусульман і католиків у Боснії. І в його романі тільки серби каються. І серби не тільки говорять, але й творять покаяння. Бо мало сказати – я християнин. Потрібно довести це своїми справами.

А сьогодні достатньо вийти на вулицю, і відразу переконуєшся, що християн серед нас фактично немає. Є лише безбожники, які називають себе християнами. Навіть хрестяться в Церкві неправильно. Причому, православні хрестяться інколи як католики, а греко-католики в своїх церквах хрестяться як православні. Священники мовчать, бо якщо пояснити людям суть, зміст власної віри, то втратять парафії. Бо галичани схильні вже 20 років шукати не християнської любові, а національно-політичної гідності. Але хіба Бог не однаково любить і українців, і французів, і росіян, і болгарів?

Одні кажуть, не будемо православними, бо ми не москалі, другі кажуть, не будемо католиками, бо ми не поляки. Перші забули як українців винищували поляки, вогнем і мечем окатоличували Галичину, другі забули політичні репресії та голодомор зі сторони СРСР. Треті фанатично прагнуть бути греко-католиками, бо там справді українська церква. А четверті кажуть, що ніколи не були і не будуть греко-католиками, бо папа римський має до України таке ж відношення, як Екватор до Північного полюсу. Сьогодні люблять говорити про те, як українська мова та література зазнає репресій, і зовсім забули про історію, яка пам’ятає, як на Галичині поляки не дозволяли існувати жодній українській школі, українська мова була неофіційною, і всі храми були перетворені у костели. Звичайно, молодь цього не може пам’ятати. А от старенькі люди, які тут жили в першій половині минулого століття, дуже докладно про це розповідають. І що ж? Національно свідомі галичани за останні двадцять років спромоглись лише на міжконфесійні чвари, перевисвяту священників, зраду своєї віри. Хіба цього вчить нас християнський закон? Хіба не повинні ми любити ближнього незалежно від його національності, кольору шкіри чи належності до конфесії?

Слава Богу, це означає, що всі ми грішні. І тут не гордість, ми не хвалимо самі себе, але саме не можемо примиритися з таким становищем, ні нашим, ні інших. Отець Юстин це назвав справжньою революційністю християн проти гріха, проти зла, проти диявола, проти смерті. Це бунт людини проти помилкового себе і бунт проти помилкового в іншій людині, а в релігії - бунт проти помилкових богів і боротьба за справжнього Бога. Покаяння шукає справжнього бачення світу, Бога, людини, шукає правдиву віру.

Якщо Ви вважаєте себе віруючою людиною, задайте собі питання, у що Ви вірите? Згадайте молитву «Символ віри», і скажіть, чим цей символ відрізняється від «Символу віри» іншої релігії, і дайте собі відповідь, чому Ви православні, католики, греко-католики. Що є відмінного у вірі Вашій від іншої? Навряд чи хоч один з сотні, або й із тисячі зможе відповісти. Отака наша віра. Отак ми фанатично віримо, самі не знаючи у що і як.

Але не можна забувати за цим і те, що любов - перший догмат нашої християнської віри. Любов - це справжній хрест, але не бійтеся любові, якщо вона веде на хрест. Не забувайте ніколи, що, коли любов знаходиться на хресті, вона залишається все одно любов'ю. Якщо б Христос не сказав; «Отче, прости їм!» - То не був Христом, повірте мені. Він був би героєм, ідеальною людиною, але не істинним Христом Спасителем. І у Достоєвського в «Великого інквізитора» Христос цілує навіть інквізитора. Це не сентиментальність, не романтизм, це справжня любов, яка не боїться. Тому ми, православні християни, відчуваємо завжди, що наша сила і непереможність не в нас самих, а в дійсності того, що ми шукаємо, бажаємо, у що ми віримо і для чого ми живемо.

У покаянні треба розуміти, що Бог по той бік нашого добра і нашого зла. Не треба ототожнювати себе ні зі своїми злими, ні зі своїми добрими справами. Не треба думати, що можна забезпечити себе шляхом творення добра. Сподіватися треба тільки на Бога. Але також треба вірити, що і злі справи, хоч я їх і засуджую і відкидаю, не можуть відокремити мене від Бога мого.

У росіян, вірних Російської православної Церкви є схильність перебільшувати свої гріхи, і задихатися, і тонути в них, як в безодні. Вони вбачають гріх чи не у всьому, чи не в кожній своїй дії, коли вона прямо не узгоджується зі Священним Писанням. Це вже свого роду недовіра до Бога. Таке сприйняття, перебільшення своїх гріхів, є разом з тим і применшення Бога. Але зворотний підхід представляє Бога брехуном: Він прислав Сина Свого, щоб рятувати нас, а ми скажемо: «Ні, не треба, у мене немає гріхів ...».

Натомість, у католиків, є схильність применшувати свої гріхи. І піст не надто строгий. Греко-католицькі священники кажуть що людина сама собі обирає складність посту. Благословення священника на послаблення посту не треба. Ще раніше були індульгенції, коли від гріхів відкуплятись грошима. Зараз у католицизмі поширені т.зв. вервиці. Тобто, якщо ти промовив 100 молитов, то тобі проститься такий то гріх, якщо 200 то важчий гріх, а якщо 500 то ти вже майже святий.

Багато сучасних українців, почувають себе самовдоволеними, бо кажуть, що вони християни, нікого не вбили, то великих гріхів не мають. І помиляються. Бо просто похід до Церкви у неділю, навіть щедра пожертва – ще не запорука спасіння.

Христос спасає задарма! Тут немає з нашого боку ніякого відплати або поповнення. Але треба справді усвідомити, що гріх є гріх, і що гріх - зло, і що гріх - брехня, і що гріх - ворог людини. Повне покаяння в православ'ї стає мужнім, а не сентиментальним. Людина піднімається на боротьбу. Святі отці кажуть, що у людини є дар люті, гніву і що це - дар Божий. Як дар здатності приймати їжу. Але з дару харчування може відразу вирости пристрасть до їжі. Так само і з гнівом, за яким стоїть рух - динаміка. Треба, щоб чеснота була наступальна - активна, а не пасивна. Але якщо вона деформується, вона може стати тиранією для інших, перетворитися на агресію. Але бути динамічним - треба! Треба боротися зі злом. Православне покаяння має цю «лють» по відношенню до гріху. Вона допомагає перемагати гріх і приводить до спасіння.

Мені розповідали, що в одного зі старших ченців у монастирі Метеори, о.Варлаама, стався удар, крововилив у мозок. Сталося це під час післяобіднього відпочинку. Лежить він і раптом бачить, що всі навкруги стає червоним. Намагається встати з ліжка, але не може. І ось раптом у нього виривається з глибини душі думка: «Вмираю, а не сповідався, не причастився! Хіба я, стільки років чернець, і помру без причастя? »І вольовим зусиллям підвівся, не знає навіть, як знайшов двері. Бог допоміг: ігумен саме виходив з келії і бачив його в такому стані. А чернець кричить: «Що дивишся? Причастя! »Ігумен одразу зрозумів ... Чернець прийняв причастя. Потім він ще жив. Але ось сила люті! Вмираєш? Ну і що ж? Хіба через це залишиш себе без причастя?

Коли Йов скаржився, і мав причини скаржитися, Бог не став його втішати, а зажадав, щоб він встав на ноги і скорився. Але це і відновило Іова.

Ми терпимо падіння і в терпінні не озлоблювалися, але й не залишаємося байдужі до інших. Я не можу бути байдужим. І не можу як християнин дозволити собі ненавидіти, тому що ненависть - це втеча від відповідальності християнської.

Буває і таке: людина вважає, що хтось інший її ненавидить, і цим створює собі алібі не спілкуватися з ним. Але треба пробувати вступати в спілкування, поставити проблему свого ближнього як свою проблему. Та жаліти треба не із гордістю якоюсь, а дійсно співпереживати.

Християнство динамічне, а не пасивне. Християнство - це не така «апатія», як її розуміли древні стоїки. Справа не в тому, щоб убити себе, а треба в собі умертвити своє служіння злу, гріха і зробити себе працюючими для Бога. Життя не нірвана. Життя - це причастя, Богу слава, підняття, зростання. Тому покаяння дійсне, якщо воно відбувається справді і активне.

Якщо провести порівняння між святими - св.Ісааком Сирин і св.Сімеоном Новим Богословом, - то Ісаак Сирин набагато більш похмурий, сумний. А св.Сімеон Новий Богослов - це радість, динаміка, він весь у радості.

Монахи святої гори Афон великі подвижники, позбавлені багатьох задоволень життя, але весь час їх лице радісне. І всі вони оригінальні, тому що кожен живе живим життям.

Покаяння пробуджує гарну таку «амбітність» в людині. Згадаймо блудного сина: Чи я, син такого батька, створений для того, щоб свині пасти на чужині? Ні! Я піду до мого батька ...
Покаяння, молитва, піст, сповідування - все йде спонтанно. Треба так розташувати себе, щоб мати цю свіжість християнського життя і прагнути до нього. І, як говорили древні отці, треба кожен день починати все знову. Бо життя – це боротьба. Боротьба за життя вічне.

Покаяння це: усвідомити гріх, оплакати гріх, висповідати перед священиком гріх, ненавидіти гріх, боятися гріха або того місця, або тієї людини, де був гріх, як би не впасти вдруге.
І всі ці чотири стани - це і є, разом узяте, покаяння. Коли одне з них відсутнє - це вже не є покаяння. Православно тлумачачи і сповідуючи, що таке покаяння, це - усвідомити гріх, оплакувати гріх, сповідати гріхи, боятися гріха, і благати - «допоможи! обережи!».

А без останнього діяння воно не приведе ні до чого, тому що ми знову будемо спотикатися, знову будемо грішити, так? А коли ми випрошуємо - «допоможи! обережи! зціли! очисти цю пляму, яка залишається на мої совісті, на серці!» - щоб не було тяжіння до гріха - це є покаяння.

Форми покаяння бувають різні. Ось, митник каявся - це одне покаяння, блудниця каялася - це інша форма покаяння, так? І розбійник на хресті каявся - теж покаяння, він, значить, настільки глибоко повірив у Христа розп'ятого, як Богочоловіка, що сказав тільки два слова: «Пом'яни мене, Господи, у Царстві Твоєму», тобто - згадай мене, Господи, у Царстві Твоєму. Настільки глибоким було його смирення. І така впевненість, віра, що достатньо буде згадати Боголюдині, Яка розіпнута з ним на хресті, згадати - і він буде вже виправданий.
Блудниці каятися було важче - «прости, але допоможи!» Тому що пробачити - одне, якщо я не повторю, так? А якщо я буду говорити «пробач», але буду робити, тому що мені хочеться або я не втримаюся - це ще початок покаяння!

Покаяння митаря: «Боже! Милостивий будь мені, грішному». Значить, він психологічно розумів, що він нічого не має права просити, тільки милості. Ось ця милість Боголюдини, вона знімає з нього цей тягар, тяжкість гріхів.
Тобо, час посту нам даний для того, щоб очистити тіло від гріховних звичок, усвідомити гріхи свої, оплакувати гріхи, сповідати гріхи, боятися гріхів, і благати - «Допоможи мені, Господи! Обережи від гріха! Спаси і сохрани!».
Відвідуючи храм Божий, ми часто можемо почути заклик: “Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!” В церкві нас закликають до спасіння, яке має стати головною метою нашого життя. До того ж, ми чуємо, що для нашого спасіння ми повинні самі докладати неабияких зусиль, адже “Бог нас без нас не спасе!”

У своєму покаянні, ми повинні як той блудний син прийти до Господа і просити, благати його пробачити нас. І знай, що Він ніколи не залишить тебе, не зрадить, не відвернеться від тебе, не передумає. Бог чекає твого покаяння…

Піст – найсприятливіший час для покаяння, адже це період, коли людина самозаглиблюється й бореться з собою, долаючи власні примхи, неприборкані бажання й невиправдані звички. Саме ці примхи, бажання і звички спонукають нас до гріха, який, як ми вже знаємо, перегороджує нам дорогу до спасіння. Піст – найкращий засіб, аби знищити перепону, яка закриває від нас Царство Небесне.

Для того щоб очистити свою душу від гріхів, кожен християнин має можливість приступити до особливого Таїнства – Покаяння, або Сповіді. Це – особливе Таїнство, в якому прощаються людині всі гріхи (щоправда, за умови щиросердного розкаяння). Але, як може видатися, не завжди людина після цього стає кращою.

Усе наше життя повинно проходити у такій внутрішній боротьбі з гріхом. Якщо дорожимо своїм майбуттям, маємо спішити “очищати” душу в таїнстві Покаяння, щоб не дати гріховним «бактеріям» повністю полонити наше духовне єство і призвести до душевної недуги із надто важкими ускладненнями або й смерті. Поспішаймо «очистити» свою душу зараз, не гаючи часу, бо хто знає, може, потім буде пізно…
На початок Донизу
Духовна скарбниця
Активний учасник
Активний учасник


К-ть повідомлень : 34
Registration date : 27.02.2011

СтворюватиТема: Про боротьбу з гріховними пристрастями під час посту   10.12.11 21:34

Про боротьбу з гріховними пристрастями під час посту



Свята Церква Христова вчить нас про те, що у кожній людині на протязі її життя відбувається боротьба плоті і духу, добра і зла. Під словом "плоть" розуміється не людина як істота, а плотська воля, або погані чи шкідливі бажання і звички. А під словом "дух" розуміється не істота, а добрі та святі бажаня душі. Погане у людині - це воля, або бажання творити зло, негативні звички, або інакше кажучи, пристрасті.

Святі отці , подвижники, навчають нас, що є вісім головних пристрастей:
- черевоугодництво (неправильне, або надмірне харчування);
- блуд (статева розпуста);
- сріблолюбство (любов до грошей, прагнення багатства, заздрість);
- гнів (злість, злоба, злопам’ятство);
- печаль;
- відчай;
- марнославство;
- гординя.

Немає людини, яку б не охоплювали ці пристрасті. Щоправда, в одній людині переважають одні, в другій інші. Кожна з вказаних пристрастей має кілька різновидностей:
- черевоугодництво буває трьох видів: або бажання їсти раніше визначеного часу; або прагнення багатоїдження аж до об’їдання, не розбираючи якості їжі; або вимагає ласої їжі. Звідси безладне харчування, на ходу, обжерливість і сластолюбство. Ці три породжують різні хвороби у душі, про які більшість людей навіть не підозрюють. А потім люди дивуються, звідки хвороби;
- блудна пристрасть має три види: перший відбувається через гріховне з’єднання однієї статі з іншою; другий стається без поєднання з жінкою, за який Господь уразив Онана, і який у Святому Писанні називається нечистотою; третій твориться розумом і серцем, про який Господь у Євангелії говорить: «Хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму»;
- гнів теж має три види: перший – той, який палає всередині; другий – той, який проривається у слово і діло; третій – той, який горить тривалий час і називається злопам’ятством.

Треба пам’ятати, що піст є не лише для того, щоб утримуватись від певної їжі, але й для того, щоб боротись з цими пристрастями, вдосконалювати себе. Кожен християнин повинен працювати над собою, щоб його душа стала настільки чистою, праведною, щоб заслужити вічне життя у Царстві Небесному. Без цієї праці над собою, без боротьби з пристрастями, марним буде наше життя, і марним буде називатись християнином чи християнкою. Бо християнами є не лише ті що називають так себе. Бо вірить не той, хто каже «вірую», а хто вірить і життям своїм та вчинками своїми доводить це.

Чому, коли згадують про піст, насамперед мають на увазі правила вживання їжі? Тому, що черевоугодництво – це перша сходинка у боротьбі з пристрастями. Коли людина зможе перемогти у собі черевоугодництво і об’їдання, то зможе побороти і інші, більш серйозні пристрасті. Бо від перемоги над плоттю залежить перемога над душею, тобто її гріховними нахилами.

Святі отці навчають нас, що у пості важливо не що ми їмо, а для чого ми їмо. Якщо ми їмо щоб підтримувати життєві сили, то це допустимо. А якщо їмо для насолоди, тобто тому, що смачно, то це недопустимо під час посту.

І не думайте, що всі ці пости, і інші духовні правила – це для монахів. Ні, християнин – це воїн христовий. Незалежно від того де він знаходиться, де перебуває, у пустелі, відрікшись від світу, чи у місті чи селі, живучи між іншими людьми.

І не беріть прикладу з інших людей. Не дивіться на священників. Бо ні прості люди, ні священники не можуть бути безумовним прикладом і не можуть бути виправданням. А сучасні священники взагалі не можуть бути взірцем для доброго християнина, який хоче жити праведно. Західна Церква робить послаблення людям у постах. Там піст такий легкий, що його майже непомітно. Але хіба можна «трошки попостити»? Хіба можна трошки бути віруючим? Чи може Ви трошки вірні, а трошки безбожні?

Не забуваймо що скоро Новий Рік (світський Новий Рік, який безбожники всього світу святкують 1 січня). Життя посилає нам не одне випробування, одним з яких є розваги, святкування та інші непристойності під час постів. Якщо Ви вважаєте себе християнами, і якщо вважаєте себе розумними, то розумно, розважливо поступайте, живучи за християнськими законами, а не так як живуть всі. Бо йти за натовпом не є добре. Бути як всі – погана звичка. Дбаймо про свою душу, бо ніхто не подбає про неї крім нас.

Християнину не варто боятись зовнішнього ворога, бо ворог наш знаходиться у нас самих. Тому і точиться постійна внутрішня війна. Здобудемо ми у ній перемогу, тоді і вся зовнішня боротьба стане нікчемною, і все стане у Христового воїна мирним, і все буде йому покірним. Не буде сенсу боятись зовнішніх ворогів тому, хто переміг себе.

Не слід нам вірити, що для досконалості серця і чистоти тіла нам вистачить самого лише посту, який полягає в утриманні від видимої їжі. Ні, для цього належить додати ще й піст душі. Бо і душа має свою шкідливу їжу, розтовстівши від якої, падає у прірву гріховних насолод, навіть без надмірності у тілесній їжі. Наприклад, для душі їжею є осуд, і до того ж вельми приємною. А хто з нас не осуджує інших? Хто не пліткує, не нарікає на рідних, близьких, знайомих, сусідів, і інших людей? Навряд чи знайдеться хоча б десятеро таких. Гнів також є їжею для душі, шкідливою, і навіть смертоносною. Коли ми гніваємось, злимось на когось, сваримось з кимось, або затаїли злобу, то ми годуємо нашу душу цим гріхом. І марним буде будь-який піст тілесний, і марно буде не їсти м’ясо, і не пити вино, якщо душа годується такою огидною для Бога їжею, як гріховні пристрасті. Заздрість – це їжа душі, яка отруює її, та безупинно мучить її, нещасну, щасливими успіхами інших.

Пам’ятаймо, що діла любові мають перевагу над постом. Бо любов до ближнього є однією з двох найголовніших заповідей Божих. Любов до тих, хто нас оточує, якої так не вистачає в наш час. Яка майже зникла з нашого життя. Хоча хто цим зараз переймається… Майже ніхто.

Християнин повинен жити так, ніби кожен його день є останнім. Ніби він може померти не колись, а вже сьогодні, або завтра. І якщо ми думаємо, що часу на покаяння і виправлення багато, то дуже помиляємось. Хіба не бачимо, як багато помирає тепер людей молодих і юних? Багато сучасних християн, навіть тих які часто відвідують церкви, легковажать духовною боротьбою, не зважають на заповіді Божі, не дотримуються постів, не мають любові до ближніх. Бо належність до релігії стала модою. Тепер модно ходити до церкви. Всі ж йдуть. Люди жертвують на храми величезні суми грошей. Тисячі і тисячі доларів. І не лише у нашому місті. І водночас, тим хто поряд, які так потерпають від нестачі коштів, ці ж люди не дають ні копійки. Через жадність свою. Вони щедро обдаровують і без того небідні церкви, але ближнім своїм не дадуть ні гроша. Але відкупитись від гріхів грошима неможливо. І чи можна задобрити Бога такою пожертвою, коли немає любові до ближнього? Чи буде угодна така жертва Богу, коли ти даєш в церкві будь-яку суму, а хтось із тих, хто живе поряд, недоїдає? Або не має у що зодягнутись. Або має якусь біду. Ні.

Не тіште себе ілюзіями. І не марнуйте своє життя надаремно. Бо незабаром той час, коли доведеться давати відповідь за кожен свій вчинок, за кожне сказане слово, і за кожну байдужість до інших. Піст – це той час, коли людина повинна пробудитись від сну, відкрити очі на свої духовні рани, побачити свою зачерствілу душу, і нарешті стати людиною, християнином, не за назвою, а за ділами.

Моліться до Бога, і просіть його дарувати Вам бачити гріхи Ваші, і навчити жити праведно.

Нехай допоможе Вам всім Господь.
На початок Донизу
™ 1001_night ™
Майстер слова
Майстер слова


Чоловік
К-ть повідомлень : 235
Звідки : Україна. Штат Західноукраїнський.
Registration date : 27.02.2007

СтворюватиТема: Re: Про піст для християнина (загальні положення)   29.12.11 15:46

Сьогодні прочитав у газеті «Експрес» статтю про піст, і хочу висловити свою згоду з публікаціями на цю тему. Як було сказано вище одним з дописувачів форуму, боротьба з 8 пристрастями – це є Духовна Ліствиця. Або іншими словами, духовна драбина, якою можна потрапити до Царства Небесного. Для того, щоб побороти гріх, необхідно побороти себе, і свої негативи.
Такими негативами Церква називає пристрасті, серед яких:
- черевоугодництво (неправильне, або надмірне харчування);
- блуд (статева розпуста);
- сріблолюбство (любов до грошей, прагнення багатства, заздрість);
- гнів (злість, злоба, злопам’ятство);
- печаль;
- відчай;
- марнославство;
- гординя.
Святі подвижники вчать нас, що боротьбу слід починати з першої пристрасті, бо не подолавши першої, не поборемо другої, тому що вони мають певний зв’язок.
Тому, той християнин, який має намір почати боротьбу зі своїми духовними недугами, повинен в першу чергу подолати пристрасть до їжі. Їжа повинна вживатись для того, щоб підтримувати життя, тілесні сили. П’янки, любов до ласощів – це не задля підтримання життя, а задля задоволення. Церква не забороняє задоволення їжею, однак каже, що це не корисно для душі. А про що має турбуватись християнин, про свій шлунок, про смачні страви, чи про душу? Утриматись від смачного, коли дуже хочеться, але не можна,от що важливо у час посту. Бо піст – це час боротьби з собою і гріхом. Від кожного з нас залежить хто вийде переможцем, ми, чи наші гріховні нахили. Кожному з нас потрібно навчитись контролювати себе.
Суть посту в тому, що стримуючи фізичні бажання, людина може контролювати і своє духовне життя.
І пам’ятаймо, що піст – не дієта, а час, упродовж якого християни мають приділяти більше уваги молитві та покаянню, боротьбі з гріхом.
На початок Донизу
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: Re: Про піст для християнина (загальні положення)   18.03.13 12:18

Де брати сили для посту. Чому приходять спокуси?

Під час посту (за моїми спостереженнями і за свідченнями оточуючих) нас часто долає зневіра. Як з цим боротися?

- Якщо ми ловимо себе на тому, що у дні посту розвивається зневіру, то це вже добре! Смуток може бути обумовлено декількома причинами. По-перше, ми відчуваємо, що піст проходить, а відчутного покаяння в душі не спостерігається, - ми починаємо втомлюватися від безплідних зусиль. По-друге, до зневіри призводить проста фізична втома; та по-третє, часті спокуси ... Зневіра походить від незвичайного способу життя: ми звикли до веселого, безвідповідального проведння часу в своє задоволення, а тут доводиться відповідати за кожний день, щохвилини бути зібраним. Легко сказати, а ви спробуйте: щоранку ми збираємо волю в кулак, зосереджуємо розум, примушений себе до молитви, до вживання певної їжі, до відмови від багатьох справ ... Все це правильно, але не можна перегинати палицю: наші сили повинні бути вірно розраховані, тоді і зневіри буде менше.

- Під час посту буде багато спокус ... Дійсно, ніякої піст не обходиться без серйозних стресів - і від ближніх, і від дальніх ... То здоров'я раптом підведе, то якісь суспільні потрясіння потиснуть ... Найчастіше удар наздоганяє такий, що забудеш про всякої духовності і тільки гріхи множиш. Як тут бути?

Спокус не вдасться минути нікому і ніколи! Ворог роду людського в цей час намагається довести нам нашу немічність, нашу слабкість, нікчемність нашої віри. І надто часто у нього це виходить: ми дійсно виявляємо дивну духовну неміч. Але все-таки саме подолання цих перешкод, цих незвичайних випробувань, і загартовує наш дух, наш характер, розум і серце. Без гантелей, без штанги мускули не накачаєш.

Не долаючи спокус, християнин не виросте. І не треба розчаровуватися, навіть якщо кожен рік одне і те ж: ситуації повторюються і ми як і раніше грузнемо в спокусах і безсильні їх подолати ... Немов на одному місці тупцюємо ... Але ні! Ми ростемо, ростемо! Складність наших завдань духовних підвищується. Але як в першому класі школяреві вчитись важко, так і в десятому класі, - хоча складність завдань першого і десятого класу порівняти не можна. Ось так само і для християнина - просто ми не знаємо, в який клас нас вже перевели. Та й не треба цього знати!

Великий піст - це підготовка до Великодня, до Воскресіння Христового. На мою думку, ми все життя повинні готуватися зустріти Воскресіння і бути його співучасниками - або принаймні споглядальниками. Щоденна підготовка до Великодня - це дуже важлива умова нашого духовного життя. Більше того: якщо ми зробимо серйозні помилки під час посту - по своїй гордині, за своїм невмінню, через ревнощі не по розуму, - якщо не відчуємо, не проживемо Великдень, то можна вважати, що в духовному сенсі рік втрачено. Це час вже не повернеться, і новий пасхальний прилив сил нам не буде дано.

Багато хто скаржиться: ми постилися, ми обмежували себе, ми очищалися душею, а прийшло свято - і з його веселощами, з його гучними, багатими застіллями ми позбавляємося чогось, отриманого за час посту. Ні, це не так. Дійсно, в святкові дні душа кілька розслабляється, але потім досвід, отриманий в Святу Чотиридесятницю, - він дасть про себе знати, він підтримає нас у скрутну хвилину. Коли буде потрібно, ми згадаємо все, чому школа посту нас навчила, і ми зрозуміємо, що кожен піст - це сходинка в сходженні на той Фавор, - Фавор чистоти і світла, - до якого ми всі і покликані.
На початок Донизу
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: Як боротися із спокусами?   10.04.13 10:45

ЯК БОРОТИСЯ ІЗ СПОКУСАМИ?

Кожна людина хоча б раз у житті задумувалась над тим, як уберегтись від тієї чи іншої спокуси.

Спокуса – це схильність до недозволених, небажаних вчинків, хибних переконань, відхід від чогось правильного.

Якщо це недозволенність у чомусь, чому ж тоді ми кілька разів на день зіштовхуємося з лихими думками, а то й на ділі співпрацюємо з дияволом, виконуючи все жахливіші його забаганки?

Уся ця наша слабкість від того, що ми забули про жертовність – справжню, людську. Таку, яка угодна Богові. А жертва Богові – «це дух упокорений» (Пс. 50:19). Найперше, чого ми повинні навчитися, – це віддавати себе у жертву ближнім. Переступити через себе, викорінити своє «я», зректися власних інтересів та амбіцій на користь інших людей, узгоджуючи свої дії з волею Божою, бо «...вміє Господь рятувати побожних від спокуси» (2 Пт. 2:9).

Наша Церква – то не лише тицяння грошей комусь із жебраків, що професійно тупцяють коло храму. Насправді ж побожна людина повинна сама вишукувати когось потребуючого допомоги. То може бути й самотня сусідка з квартири навпроти, яка виживає, отримуючи мізерну пенсію; або це просто юнка з сільської місцевості, у котрої нема грошей на здобуття вищої освіти; або це просто безробітний, котрий втратив роботу з якоїсь поважної причини. Варіантів безліч. Головне, щоб нашою метою була дійсно допомога ближнім, а не власне збагачення чи самореклама.

Чи багаті ми, чи бідні, самотні чи одружені – всі можемо бути узалежнені від земних благ, від світського успіху. Без подолання цієї залежності, без віддання Богові головного, визначального місця у житті нам не подолати жодних випробувань, що рясно зводяться на нашому шляху.

Багатство, краса, задоволення, сила, влада, заздрість, слава, гордість – ось лишень невеликий перелік світських марнотних пріоритетів, що не підпускають нас бути ближчими до Бога.

Важко, піклуючись зовнішнім світом, навіть розгорнути найсокровенніший подарунок нашого Творця – Боже Слово, викладене у Біблії. А там сказано: «Прихили серце твоє до навчання і вуха твої – до розумних слів» (Притчі 23:12). Однак ми вже такі грішні, що кожного разу, силкуючись почитати Святе Письмо, потрапляємо у сіті диявольські, що проявляються у дзвінку по телефону, який до того півдня мовчав, або у дзвінку в двері, хоча нікого й не чекаєш. Може, то збіг, подумаєте. Ні, диявол радіє тому, що зміг нас перебити. А ми слабкі у вірі, й не маючи терпіння, вже й забуваємо, що хотіли наситити свою душу Божественною ласкою. Саме в цю мить уподібнюємось тим безбожникам, які очікують якогось дива та прикмет: всесвітнього потопу чи грандіозної пожежі, міркуючи, що тільки якесь горе може підштовхнути їх повірити у Бога. Але ж ми не атеїсти, ми віруючі люди. Нам не потрібно в житті жодних масштабних потрясінь, тим паче, що світ і так майже кожного дня або горить у вогні, або потерпає від повені, чи хитається від землетрусів. А скільки лиха поруч з нами! Скільки безпритульних, алкоголіків, наркоманів! Їм усім потрібна підтримка, яка б проявлялась у наших молитвах. Залишаючи церкву, молитву, піст, Святе Письмо, ми теж уподібнюємось до них.

А якби пам’ятали життя святих угодників, то намагалися б наслідувати їх. Бо всі вони, щоб наблизитись до Господа усім тілом та душею, упокорювали свої пристрасті та спокуси.

Нам здається, що ми настільки погрузли у гріховному трясовинні, наше життя затонуло у розпусті і що звідти нема вже вороття? Згадаймо преподобну Марію Єгипетську. Розпуснішої за неї, мабуть, не було. Усю свою молодість віддала вона у руки диявола, обгорнувшись його безсоромними тенетами, зваблюючи молодих юнаків та одружених чоловіків. Допоки одного разу не потрапила на свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста. Проте в ту мить її мерзотні гріхи не пустили до храму. Лише тоді, коли щиро покаялась у скоєному і попросила заступництва в Божої Матері, вона змогла увійти всередину храму. Керуючись вказівкою Матері Божої, 47 років прожила в пустелі, при тім 17 літ боролася з диявольськими підступами у вигляді різноманітних спокус.

Отож, не так і легко розпрощатися з блудним життям, але це можливо, бо «для Бога немає неможливої жодної речі» (Лк. 1:37). Повне упокорення своїх пристрастей, щире покаяння та молитва – ось та вузенька стежечка, по якій можна дійти до спасіння.

Ми занадто багаті, щоб перейматися подібними хвилюваннями? Так, матеріально збагачені, однак духовно – бідні. Берімо приклад з Миколи-Святоші, який бувши Луцьким князем, усупереч волі братів й не зважаючи на незчисленні свої скарби, прийняв монаший постриг і смирився так, що ставив себе нижче всіх, виконуючи найчорнішу й найрутиннішу роботу. Маючи велику владу, був підвладний сам, бо «легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти у Царство Небесне» (Мф. 19:24).

Не маємо терпіння до ближніх своїх, дратують діти? Смиряймо себе мовчанням та лагідністю до них.

Іти Ісусовими стежками важко, але можливо. Ніхто не говорив, що наслідувати Христа легко, навпаки, так і написано: «Усі, хто бажає жити в Христі, будуть гнані» (2 Тим. 3:12).

Тому, постійно пам’ятаючи про Царство Небесне та вічні муки, за допомогою посту, що упокорює плоть і молитви, що підносить душу, ми можемо перемогти свої пристрасті та спокуси. Адже Бог не допускає на людину напасті понад силу, щоб, бува, не знемоглася, а наче той господар, рабам міцним та могутнім доручає діла важкі та великі, а для немічних та слабких задумує малі та легкі.

Ось тому кожному з нас підвладна та справа, що зближуватиме нас із Господом нашим.
На початок Донизу
Християнин
Житель форуму
Житель форуму


Чоловік
К-ть повідомлень : 90
Registration date : 04.12.2010

СтворюватиТема: Піст повинен змінювати людину   10.04.13 10:49

ПІСТ ПОВИНЕН ЗМІНЮВАТИ ЛЮДИНУ

Відомо, що під час Великого посту є строгі обмеження в їжі. А як щодо розваг, сміху? Як Церква ставиться до одягу та косметики – чи обов’язково ходити в сіро-чорному, чи можна вдягати червоне або біле вбрання, наносити макіяж?

У Церкві є час скорботи і є час радості. Проте слід віднайти рівновагу між цими двома станами душі. А Великий піст це, власне, час усвідомлення своєї гріховності й намагання її позбавитись, долучившись до Бога. Піст повинен нас змінювати. Тому його й необхідно звершувати одночасно в дусі смирення і радості. Але радість ця має йти від глибини серця, а не від тілесних насолод чи розваг. Адже чим глибше покаяння людини перед Богом, тим більше радості від прощення, більше миру і спокою. Духовна радість не пов’язана з веселощами, розвагами чи комфортом. У час посту варто зосередити свої душевні й тілесні сили на благочесті й розсудливості, на стриманості й ділах милосердя. А порожні розваги, марна трата часу, пустослів’я, надмірний сміх ці сили розпорошують.

Проте піст – це не спосіб здаватися побожнішим, ніж інші. У Євангелії від Матфея (6:16–18) говориться: «Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно».

Ми не повинні ставитись до благочестя як ханжі. Христос дорікав: «І вам, законникам, горе, бо накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж жодним пальцем своїм не доторкнетесь до них» (Лук. 11:46). Тому якщо у Ваших рідних чи друзів випадає день народження, іменини чи інше свято, скажімо, народження дитини, то не варто відкладати привітання до Пасхи. Але святкувати й радіти – без зайвих веселощів та надмірних жартів.

Загалом, будь-яка нестриманість, надмірність згубна для християнина. Чи мова йде про споживання їжі, чи про розваги, чи про зовнішній вигляд людини. Звісно, піклуватися про свою зовнішність треба, в цьому немає чогось поганого. Єдине, – як і все в нашому житті, що ця турбота повинна мати чіткі межі. Коли жінка, скажімо, з великою кількістю косметики на обличчі приходить до храму на службу, це трошки ріже око. Але коли вона перебуває на такій роботі, де прийнято певним чином одягатися і себе прикрашати (наприклад, акторка, секретарка, топ-модель), у цьому, можливо, немає особливого гріха. Хоча в міру духовного зростання людини вживання надто вишуканого й коштовного вбрання чи прикрас зводиться до мінімуму. Вірна Богу цариця Есфір користувалась пахощами та косметикою, бо займала відповідне суспільне становище (Есф. 2:9, 12). Але ап. Петро навчає: «Нехай буде прикрасою вашою не зовнішнє – заплітання волосся, золоте вбрання або нарядність в одязі, а потаємна людина серця в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу, що дорогоцінне перед Богом» (1 Пт. 3:3). Апостол Павло також говорить про це: бажано, щоб «жінки, в пристойному вбранні, з соромливістю і цнотливістю прикрашали себе не заплітанням волосся, не золотом, не перлами, не дорогоцінним одягом, а добрими ділами, як личить жінкам, які присвячують себе благочестю» (1 Тим. 2:9–10).

Коли людина крок за кроком воцерковлюється, вона починає розуміти, що в житті головне, а що – другорядне, у неї вибудовується ієрархія цінностей. І тоді якісь речі, котрі здавалися раніше надзвичайно важливими, йдуть на другий-третій план і ми переглядаємо своє ставлення до світу. Християнство – це не система заборон, і людина сама обирає, у що їй одягатися, що пити та їсти. Але час Великого посту позначений більшою стриманістю в діях, словах та помислах. Тому в такий період не зовсім доречні розкішність, із якою асоціюється яскравий колір одежі, або ж визивний макіяж чи надмірні веселощі.
На початок Донизу
Спонсируемый контент




СтворюватиТема: Re: Про піст для християнина (загальні положення)   Сьогодні в 16:18

На початок Донизу
 
Про піст для християнина (загальні положення)
Попередня тема Наступна тема На початок 
Сторінка 1 з 1

Права доступу до цього форумуВи не можете відповідати на теми у цьому форумі
 ::  ДУХОВНА СКАРБНИЦЯ (релігійний розділ) :: Про віру і життя християнське-
Перейти до: